Організація та наслідки ліквідації


Збанкрутілих підприємств

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не май­но, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недо­торканність.

Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торго­вому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банк­рутство.

Закон "Про банкрутство" повинен виконувати три основні функції:

1 Служити механізмом запобігання непродуктивному викорис­танню активів підприємств.

2 Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінан­сово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реа­білітація передбачає фінансову реорганізацію.

3 Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про банкрутство" під банк­рутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквід­ній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Підста­вою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмо­ва заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної подат­кової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор не­спроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбіт­ражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможно­сті або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

А) реорганізаційні (санаційні);

Б) ліквідаційні;

В) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію під­приємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода укладається між боржником та кредиторами.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності про­позицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд при­значає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду держа­вного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

припиняється підприємницька діяльність боржника;

до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зо­бов'язань банкрута;

припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор­гованості банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпо­рядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох мі­сяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здій­снено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бу­ти анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійсне­но з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли бо­ржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладан­ня угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким уна­слідок виконання цієї угоди.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює на­явне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стяг­нення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій­ного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фір­мою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за ра­хунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетич­них компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у "збереженні" боржника, і вся їхня діяль­ність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру­дового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і міс­цевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги орга­нів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не за­безпечені заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колек­тиву щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприєм­ства та інші вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольня­ються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось піс­ля задоволення першочергових претензій, а також претензій, заяв­лених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погаше­ними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквіда­ційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пода­дуть відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу акти­вів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким під­приємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума пе­ревищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові ви­трати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбі­тражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кре­диторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжи­ти свою підприємницьку діяльність.

Одна із функцій закону про банкрутство полягає в тім, що він по­винен сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися у фінансовій скруті, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбут­ньому. Така реабілітація передбачає фінансову санацію чи реоргані­зацію юридичної особи.

Можливість прийняття рішення про проведення фінансової са­нації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство передбачена законами про банкрутство в переважній більшості роз­винутих країн. Так, американське та японське законодавство спря­моване на те, щоб допомогти підприємству, яке опинилося у склад­ному фінансовому стані, повернути колишню стійкість та плато­спроможність. Польський закон про банкрутство 1934 року, який є чинним нині, близький за своєю суттю до американської та японсь­кої моделей. Основна його ідея полягає не в негайній ліквідації "хворого" підприємства, а в пошуку механізмів його фінансової са­нації.

Закон "Про боргову неспроможність підприємств" у Російській Федерації (1998) також передбачає можливість "лікування" підпри­ємства перед оголошенням його банкрутом. Згідно з цим законом період санації може досягати 1,5 року, а якщо йдеться про санацію підприємства-міста (суто російська особливість), то цей період мо­же тривати навіть і 10 років.

Україна щодо цього дотримується такого самого порядку. Наяв­ність реальної можливості відновлення платоспроможності підпри­ємства-боржника та наявність санатора є підставою для проведення санації на ухвалу арбітражного суду.

Як уже було сказано, арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації, якщо після опублікування в засобах масової ін­формації (офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабі­нету Міністрів України) оголошення про порушення справи про банкрутство підприємства поступили пропозиції від осіб, які бажа­ють задовольнити вимоги кредиторів до боржника та виконати його зобов'язання перед бюджетом і цільовими фондами. Натомість ука­зані особи мають право пропонувати свої умови санації чи реструк­туризації боржника.

Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати санато-рами, повинні (згідно зі статтею 10 Закону України "Про банкрутст­во") подати заяву до арбітражного суду з письмовим зобов'язанням узяти на себе борги особи, проти якої розпочато провадження спра­ви про банкрутство. У цій же заяві мають бути викладені запропо­новані умови санації боржника, а також дані про характер майнових відносин між боржником та потенційним санатором. Арбітражний суд залишає заяву без розгляду, якщо особа, котра бажає взяти участь у санації боржника, не запропонувала в заяві умов санації (форму реструктуризації, строки та послідовність виконання борго­вих зобов'язань). Для санатора мотивуючим стимулом може бути ефект синергізму, пов'язаний із новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів, збе­реження надійного постачальника сировини та матеріалів чи спожи­вача своєї продукції тощо.

Відповідно до статті 12 Закону "Про банкрутство" арбітражний суд спеціальною постановою затверджує умови санації підприємст­ва-боржника, а саме:

1) угоду між боржником і санатором про переведення боргу;

2) умови та порядок санації (реорганізації) юридичної особи боржника;

3) механізм виплати санатором боргу кредиторам (строки, по­слідовність, форми тощо).

Щодо першого пункту слід зауважити, що переведення боргу можливе лише за згодою кредиторів. Рішення зборів кредиторів про переведення боргу вважається схваленим, якщо за нього проголосу­вали кредитори, майнові вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми претензій. Згода кредиторів фіксується в про­токолах зборів або комітету кредиторів.

Другою обов 'язковою передумовою переведення підприємства в режим санації є узгодження умов його оздоровлення чи реоргані­зації, якщо така планується. Суть реорганізації полягає в повній або частковій заміні власників корпоративних прав на користь санато­ра. Заміна власника, у свою чергу, зумовлює зміну організаційно-правової форми даної юридичної особи. Вибір нових організаційних форм підприємства залежить від цілей санації, власника статутного фонду, обсягів заборгованості та інших факторів.

У законодавстві не визначено критеріїв конкурсного відбору са­наторів державних підприємств, що створює простір для вільного прийняття рішень у цій сфері. Зокрема, арбітражні суди допускають участь двох і більше санаторів, які діють на підставі взаємної угоди. Ця угода має містити зобов'язання санаторів задовольнити вимоги всіх кредиторів у погоджені з ними терміни, вказівки на тривалість санації, на розподіл відповідальності санаторів перед кредиторами. Узгоджені умови реорганізації підприємства, що перебуває у фінан­совій кризі. Розглянемо конкретний приклад з арбітражної практи­ки. Арбітражний суд Черкаської області затвердив умови санації AT "Городищенський цукроворафінадний завод", згідно з якими:

1 Асоціація "Інтерагро" та торговий дім "Р" перебирають на се­бе заборгованість санованого підприємства та зобов'язуються пога­сити її протягом 10 днів після затвердження постанови про умови проведення санації.

2 Регіональне відділення Фонду державного майна у Черкаській області передає санаторам пакет акцій кількістю 366788 штук (що ста­новить 21,7% статутного фонду санованого підприємства), який розпо­діляється між санаторами порівну в кількості 183394 акцій кожному.

3 Учасники санації виконуватимуть прийняті перед кредиторами зобов'язання в повному обсязі та нестимуть за їх виконання соліда­рну відповідальність.

Арбітражний суд повинен затверджувати й результати конкурс­ного відбору, і погоджені умови санації (реструктуризації) юридич­ної особи боржника недержавної форми власності. У цих випадках відбір санаторів та погодження з ними умов реструктуризації здійс­нюється власником майна. Як правило, переважне право на участь у проведенні санації мають власники підприємства-боржника, креди­тори та члени трудового колективу підприємства.

Третім елементом санації є погодження між санатором та кре­диторами умов виплати боргу. Ці умови включають строки виплати, її послідовність, форми оплати тощо.

Санація затверджується арбітражним судом тільки за пого­дження умов щодо всіх трьох її складових. У разі недотримання будь-якої з них учасник угоди, права та інтереси якого постражда­ли внаслідок такого порушення, має право на захист своїх прав згідно зі статтею 6 Цивільного Кодексу України. Захист поруше­ного права, яке виникло із санаційної угоди, здійснюється поза межами провадження справи про банкрутство поданням окремого позову.

Процедура санації у справах про банкрутство ще не набула в Україні належного поширення й застосовується досить рідко. Так, за 1996 p. усіма арбітражними судами України було винесено лише 28 постанов про затвердження режиму санації.

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворен­ня) підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольно­го законодавства згідно з рішенням власника, а в деяких випадках з рішення власника та трудового колективу або органу, уповноважено­го створювати такі підприємства, чи на ухвалу суду (арбітражного суду). Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду даної юридичної особи.

Міністерством економіки України затверджено методичні реко­мендації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств. Згідно з рекомендаціями реструктуризація підприємства — це про­ведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні при­вести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обся­гів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефектив­ності виробництва. Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація, оскільки реорганізація підприємства є складовою частиною його реструктуризації.

Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провес­ти поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприєм­ства, що перебуває в кризі. Аналіз здійснюється на підставі основ­них характеристик діяльності даної юридичної особи. За резуль­татами аналізу роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його реорганізації. Якщо прийнято рішення про реор­ганізацію юридичної особи, то необхідно розробити план реор­ганізаційних заходів.

План реорганізації (реструктуризації) пови­нен містити:

А) економічне обгрунтування необхідності проведення реорганізації;

Б) пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

В) суму витрат на проведення реструктуризації та джерела їх фі­нансування;

Г) інші конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану. Реорганізацію підприємства, яка може призвести до негатив­них екологічних, демографічних та інших наслідків, що торкають­ся інтересів населення певної території, треба погоджувати з від­повідною Радою народних депутатів та державними адміністра­ціями на місцях.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види санаційної реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені лише за згодою Антимонопольного коміте­ту. У зв'язку з цим до складу робочих груп з питань реорганізації можуть входити також представники Антимонопольного комітету України. Нагадаємо, що в Україні вважають монопольним підпри­ємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 від­сотків.

Така форма санаційної реорганізації, як злиття, здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, з ін­шим, фінансове стійким підприємством. За злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприєм­ства, яке виникло внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох під­приємств консолідуються.

В антимонопольних законодавствах багатьох країн розрізняють горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне (конгломератне). Законодавчий контроль спрямований в основному на вертикальні злиття, оскільки в результаті їх здійснення підприєм­ства одержують можливість створювати перешкоди для доступу на ринок, встановлювати дискримінаційні ціни, створювати дефіцит на ринку певного товару тощо, що призводить до посилення концент­рації на ринку та до припинення конкуренції. Горизонтальні злиття відбуваються, як правило, з невеликими підприємствами і суттєво не впливають на рівень конкуренції. Завдяки такому злиттю підпри­ємства, проте, можуть позитивно використати ефект масштабу, одержати доступ до певних ринків тощо.

За приєднання одного підприємства до іншого до останнього пе­реходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. Після приєднання підприємство-боржник (згідно зі статтею 34 За­кону "Про підприємства в Україні") виключається з державного ре­єстру та втрачає свій юридичний статус. Поглинання здійснюється через придбання фінансове неспроможного підприємства підприєм-ством-санатором.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балан­сом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реоргані­зованого підприємства. Якщо підприємства зловживають монопо­льним становищем на ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих монопольних утворень. Реорганізація під­приємства, яке підлягає примусовому розукрупненню, здійснюєть­ся монополістом самостійно, за умови, що після реорганізації ко­лишнє монопольне утворення зникне з ринку. Примусовий поділ не застосовується:

А) за неможливості організаційного або територіального відо­кремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних. Одиниць;

Б) за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо частка вну­трішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприєм­ства становить менше ЗО відсотків).

За виділення з підприємства одного або кількох нових підпри­ємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.

За перетворення одного підприємства на інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов'язки ко­лишнього підприємства. За реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників.

Слід зазначити, що вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за підприємством-боржником (його адміністрацією), коли воно самостійно звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Мета цієї юридичної пільги — стиму­лювати керівництво неплатоспроможного суб'єкта господарювання врегулювати свої борги за допомогою судових процедур до того, як вони стануть безнадійними.

=========================